Олександр Шульгін (Шульгін), також відомий як Саша Шульгін - американський хімік і фармаколог, який став одним з найвідоміших дослідників і популяризаторів психоактивних речовин. Він народився 17 червня 1925 року в Берклі, Каліфорнія. Шульгін вивчав хімію в Гарвардському університеті, але перервав навчання, щоб служити на флоті під час Другої світової війни. Після війни він продовжив навчання і отримав ступінь доктора філософії в Каліфорнійському університеті в Берклі.
У 1960-х роках Шульгін працював у компанії Dow Chemical, де розробив біорозкладний пестицид "Зектран". Однак головною сферою його інтересів стали експерименти з психоактивними речовинами. Шульгін став особливо відомим завдяки синтезу та дослідженню МДМА - речовини, яку він винайшов у 1970-х роках і рекомендував для потенційного використання у психотерапії. Хоча сам Шульгін не відкрив МДМА (вперше він був синтезований у 1912 році компанією Merck), саме він виявив його психоактивні властивості і представив його терапевтичній спільноті.
Протягом багатьох років Шульгін, часто у співпраці зі своєю дружиною Енн Шульгін, проводив інтенсивні дослідження фенетиламінів і триптамінів, створивши сотні нових хімічних сполук. Багато з них він випробовував особисто і ретельно документував свої експерименти та ефекти цих речовин. Його робота була одночасно суперечливою і передовою, оскільки Шульгін досліджував теми, пов'язані з психотерапією, духовністю і потенційним медичним застосуванням психоделічних речовин.
У 1991 році він опублікував книгу PiHKAL: Хімічна історія кохання (Phenethylamines I Have Known And Loved), написану у співавторстві з Енн Шульгін, яка містила детальний опис багатьох фенетиламінів, їхньої хімії та дії. У 1997 році він опублікував книгу TiHKAL: Продовження (Tryptamines I Have Known And Loved), присвячену триптамінам. Обидві книги, що поєднують автобіографію, лабораторні нотатки та описи експериментів, стали класикою серед любителів психоделічної хімії та дослідників психоактивних речовин.
Шульгін роками боровся проти правової системи та інституцій, які намагалися обмежити його дослідження психоактивних речовин. Хоча його роботи піддавалися критиці, його вплив на розвиток психоделічної науки неможливо переоцінити, а його книги залишаються першоджерелами знань для багатьох людей, які цікавляться хімічними аспектами психоделіків.
Бібліографія:
- PiHKAL: Хімічна історія кохання (1991)
- TiHKAL: Продовження (1997)
ДжерелаІнформація, що міститься в біографії, взята з офіційних публікацій Шульгіна, книг PiHKAL і TiHKAL, а також біографій, доступних в Інтернеті, включаючи базу даних Erowid, інтерв'ю та статті, що описують життя і досягнення Олександра Шульгіна.